Оскільки у своїй "Українській блогосфері" я таке викласти не зміг би, а похвалитися досягненнями у друці хочеться, то дивіться сюди:
73 words

Speed test

А скільки у вас?

Те, про що ви могли неодноразово прочитати на сторінках цього ЖЖ, нарешті трапилося - я опублікував перший пост у своєму окремовстановленому тематичному блозі "Українська блогосфера". Ще не знаю, чи налагоджуватиму синдикацію із LJ (що дуже навіть можливо), але всі зацікавлені можуть вже сьогодні підписатися до RSS нового блогу.

Ласкаво просимо!

У зв"язку з останніми подіями, відлуння яких вже встигло добряче набриднути кожному учасникові ЖЖ...
(Пошепки: "Ну звісно я про СУП")
..., і не тільки через це, зараз я перебуваю у пошуках альтернативної блогерської платформи. На даний момент вибираю між двома: Wordpress (можливо, навіть на окремому домені) і Blogger.

Любі френди! Ті, хто попри мою тривалу відсутність (і нерозміщення обіцяних фоток... але ж посилання я дав) все ще не викинув мене із френдстрічки, будь-ласка допоможіть зробити вибір. Якщо ви ніколи не вносили мене до френдстрічки, але розумієтесь на темі і якимось дивом натрапили на цей пост - подвійний велкам. Хотілося б зробити зважений вибір.

В коментарях до цього посту, будь-ласка, вкажіть, яку б платформу (із двох) обрали ви (а може вже давно обрали і успішно користуєтесь) і аргументуйте своє рішення.

П.С.: Блог обіцяє бути тематичним. ;)

Така, знаєте, осіння депресія...

Коли з відкритих навідмах балконних дверей тягне по промоклих у дощових калюжах ногах. А виглянеш у вікно - сіре небо і золоті дерева.

Мряка... Туман... І не хочеться ні на кого нарікати. Шукаєш причину, чому ж так сумно і самотньо? А потім несподівано сам для себе виявляєш, що причина проста і банальна - осінь... промоклі ноги... золоте листя...

Ось уже майже місяць після відпустки я планую викласти сюди фотозвіт зі свого весілля (хто не знав - да!!! я одружився!!!). Всьо як має бути - фотки, опис. Але руки ніяк не доходять.

А сьогодні мій товариш виправив цю несправедливість і тепер частину фоток ви можете побачити тут.

Звісно, це нічого не міняє, і коли руки дійдуть - я таки викладу фотки і опис на ЖЖ. Але тепер, принаймні, у мене з"явилася відмазка не робити це ще кілька днів... тижнів... місяців... ;)

Коли людина вперше розміщує у своєму блозі флешмоб, вона чомусь зазвичай виправдовується, мовляв: "Я ніколи не постив(ла) флешмобів, але цей мені сподобався, тому розмістив(ла)"...
А я не буду виправдовуватися.
Все, що від вас вимагається: натиснути на кнопочку, прокоментувати, а потім - ctrl + V.

Стирено у talitakum

Якщо спробувати поколупатися у собі, можна виявити доволі таки банальну річ: Настрій дійсно залежить виключно від людини і ні від кого більше. Але жодна людина до сих пір не навчилася його контролювати... У всякому разі я таких не знаю.

Весь гігантський механізм настрою призводиться до руху різноманітними подіями. Нонсенс же полягає в тому, що значення цих подій зазвичай є настільки дрібним, що здавалося б, вони ні на що не можуть впливати. Аж ні - вони впливають. При цьому вплив їх - надпотужний. Вони керують тим, що люди ще не навчилися контролювати. Вони керують настроєм...

Коли втрачаєш будь-яку цінну річ (поламався фотоапарат, згорів ноутбук, розбився кришталевий посуд і т. п.), слід дотримуватися старовинної японської мудрості: "Раз воно поламалося, значить у мене його і не було. А раз його в мене не було, значить потрібно купити". І всіх проблем...

Але як бути, коли втрачаєш річ, подаровану тобі близькою людиною? В такому випадку старовинна японська мудрість уже не спрацьовує... Сумуєш... :(

... але важливо навіть не стільки те, що відкрито купальний сезон, як те, яким чином це зроблено. На обідній перерві на роботі. Десять хвилин туди, десять - назад і двадцять на купання/переодягання... Кайф просто неймовірний. Тепер можна купатися частіше, а потім далі за справи редакторські...

П. С.: сьогодні у русанівському парку неподалік від Лівобережки якась виставка яхт і катерів. Під мостом зроблено 3 штучних причали. І стоїть велика купа чудової плавальної техніки. Аж дух захоплює.

Найобразливіше те, що попри вічне ігнорування мною різноманітних промоутерів з їхніми листівочками "как сбросіть вєс за дєсять днєй", сьогодні я таки був готовий взяти листівку про яхт-клуб. А дівчатка промоутери між собою говорять (думали, мабуть, що я не чую):
- Нє давай єму. Он всьо равно вибросіт...
І таки ж не дали... От така моя доля! :(

А яхточку все-таки хочеться ;)

Дивні все-таки істоти люди. Спершу вони голосно лаються і плюються на представника(ницю) України на Євробаченні. А потім за нього/неї ж віддають голоси.

Я в цьому плані ні в чому не кращий. Так що "Лаша Тумбай"/"Раша Гудбай" форева. І хоч сотню разів назвіть мене попсюком.

Ви хочете змінити свою дівчину...
Ваша дівчина хоче змінити вас!

Ваші батьки хочуть виправити вас...
Ви хочете виправити своїх дітей!

Ваші вчителі хочуть виправити вас...
Ви доводите свою правоту вчителям!

Ваш керівник хоче вас змінити...
Ви хочете виправити свого керівника!

Ваші колеги хочуть виправити вас...

Суть зрозуміла. Далі продовжувати немає сенсу...
Якщо ви хочете когось виправити, значить ви хочете створити свою копію. Подумайте, навіщо вона вам потрібна. У вас же є оригінал!!! Чи не забагато?

Ніж намагатися когось змінити, краще подумайте про позитивні сторони цієї особистості. Адже вона також може вас чомусь навчити. Чи не варто взяти від неї найкраще? І дозволити їй залишатися такою, як вона є. Адже кожна людина по-своєму унікальна. І ви обоє можете отримати від цього зиск.

Як і обіцяв, фотки із поїздки у Карпати. Було холодно і мокро, але більшість облич задоволені. І це не обман. Дух авантюризму ще не мертвий ;)



( Read more... )

Не так давно на якомусь із сайтів нашої обширної всесвітньої мережі випадково наткнувся на твердження, що вузькі спеціалісти - це відстій. Мовляв - дорогу молодому поколінню генералістів!!! Треба вміти все: і вірші писати, і у компах розбиратися, і картини малювати, і ракети будувати, і сантехніку у домі лагодити, і консалтингом займатися, і фізичні формули відкривати, і на роликах кататися, і маркетингові дослідження проводити, і програмувати, і екзотичні блюда готувати... та ще багато чого іншого. І от, на тлі всього цього багатоманіття, давайте спробуємо помислити серйозно. Чи може людина стати справжнім генералістом? Чи не стане таке рішення вироком, який перетворить її на особу, яка насправді нічого і ні в чому не розуміє і не вміє?..

Але що робити, якщо вам окрім написання статей та гри на гітарі подобається достобіса інших цікавих речей? Ну, скажімо, програмувати або вишивати хрестиком. Чи означає це, що вам слід із усіх захоплень вибрати одне (найбільш цікаве) і відмовитися від решти? Адже на все часу все-рівно не вистачить. Розриватимешся на частини, не знаючи, чим себе зайняти.

Або візьмешся читати про премудрості CorelDraw і пропустиш свою улюблену передачу про розмноження тушканчиків (а саме тушканчиків ти і мріяв розводити все життя). А ось і висновок: генералістам постійно слід іти на компроміси, намагаючись якимось дивним чином поєднати кілька сфер своєї діяльності.

Проте, судячи з усього, "чистим" спеціалістам також не солодко. Адже вони вимушені обмежуватися тільки однією сферою діяльності. А отже - взявся за тушканчиків - забудь про морських свинок.

Чи може схилитися до дуалістичної моделі, яка сповідується усім людством: бути професійним спеціалістом (чим заробляти собі на життя), а при цьому відшукати улюблене хоббі, на яке постійно не вистачатиме часу через професійну діяльність? А від того воно ставатиме ще більш бажаним... Але ж не хочеться йти на компроміси із консервативною банальною логікою.

А ви любі френди, що думаєте про феномен спеціалізації/генералізації? Можливо все-таки існує вихід?

Близькість літа вгадується навіть у поведінці чайок. Складається враження, що вони отримують масу задоволення від передлітніх шквалів. Сьогодні спостерігав за однією. Летіла над Дніпром проти вітру. А потім розпластала свої крила на всю довжину (виявляється - у них просто надзвичайно широченні крила) і лягла на вітер. Так, без жодного руху. Проти усіх законів природи зависла у повітрі. І висіла десь зо хвилину - не менше. Потім склалася і майнула кудись. Ну майже як Джонатан у Баха.

Мабуть, класно бути чайкою.

Був у горах. Як у тій казці "12 місяців": і весна, і літо, й осінь, і зима...
Цитата дня: "Не звертайте увагу на дощ, сніг, мороз і страшенний вітер. Давайте просто насолоджуватися"...
А фотки будуть пізніше. Як тільки дорвуся до цифровика - відразу викладу ;)

ir_realna надихнула мене на те, щоб поділитися своїм старим як світ поетичним досвідом... А хтось може не здогадувався, що я поет? ;)

Цей вірш писався так давно, що тоді я навіть не здогадувався, де знаходиться той Поділ...

Вона закохана у птаха
Володаря сумних висот
Вона - самотня, прагне краху
Буденних мрій, щасливих нот,

Що люди склали в рок-н-роли,
Що люди забруднили в спів,
Їй крики чайки над Подолом
Куди приємніш черствих слів...

Вона закохана у мрію
У журавля, що в небесах,
Бо люди лиш ненависть сіють,
А він назавжди... тільки птах.

Йдучи на роботу (та повертаючись назад), я переходжу через одне дуже насичене транспортом перехрестя. Регулюється світлофором. При цьому у часи пік, кожен (як пішоход, так і транспорт) намагається проскочити, коли зелене світло тільки-но погасло і загорілося червоне.

Сьогодні, повертаючись додому, я мав змогу спостерігати те саме - зелене світло транспорту вже зникло, а пішоходи рушили. Але тут один нетерплячий водій вирішив, що все ж встигне проскочити перед носами людей. За що був нещадно покараний.

Середніх років чоловік із залисиною на лобі, який очолював колону пішоходів, і якого мало не збив той червоний Део Ланос (колись думав, що найнахабніші водії їздять виключно у машинах за 50 000+ баксів, виявляється - це зовсім не так), спершу зі всього розмаху прямо на ходу стукнув нахабу по колесу. А потім засадив кулаком (машина так і не зупинилася), просто по багажнику. Виглядало доволі кумедно. Водій зупинятися не ризикнув. Аж надто незадоволено виглядав той чоловік із залисиною. ;)

Короткий уривок з книги Айн Ренд "Атлант розпрямив плечі". Змушує замислитися...
( Read more... )

Здається ще вчора (а якщо конкретніше, то насправді роки із три-чотири назад) я писав диплом про його творчість...

Але вже сьогодні - він один з нас!
izdryk_y

Історія абсолютно реальна!

Першого квітня ввечері підходить до мене товариш, та й питає:
- Ну що, друзяко, за кого голосувати будеш?
А я йому:
- Що, невже розпустили?
- Хто, Ющенко? Та сьогодні ж перше квітня!!!
Обманув, значить... ;) Ню-ню.

А вчора ввечері вже я до нього підходжу. Говорю:
- Ну що, друже, то за кого голосуватимеш?
- Так сьогодні ж не перше квітня! - дивується він.
- А я й не жартую, - відповідаю...

Ми живемо в країні парадоксів. Жарти стають реальністю. А все таки я люблю нашого президента!!!